Гумові кулі проти каміння — так сьогодні «гостинно» зустрічають.
Перелазять через паркан, кидають каміння, нападають на прикордонника — а ми ще й вибачаємося за гумову кулю? Світ з'їхав з глузду. Порушники волають про права, а ті, хто захищає кордон — під обстрілом критики. Щось тут не так. І серйозно не так.
Гортаю новини й натрапляю на статтю з Польщі: кілька афганців перелізли через паркан на кордоні з Білоруссю, кидали каміння в прикордонників, а одного взагалі побили. Солдат опинився в лікарні. Ну, звичайна п’ятниця, правда ж?
А що зробив той солдат?
Дістав зброю… і вистрілив.
Але увага!
Гумовою кулею!
О Боже. Яка жорстокість. А раптом у бідного порушника буде синець?
А тепер — поворот сюжету:
Хвиля солідарності.
З солдатом? Анітрохи.
З державою? Ха-ха, звісно ні.
З самими порушниками. Ну бо як інакше — вони ж жертви, правда? Просто перелізли через паркан, кидали каміння, напали на озброєного прикордонника… нічого такого.
Human Rights Watch
Захищають права людини. Але не тих, хто просто виконує свою роботу.
Прикордонник? Йому не пощастило. Не в той час, не в тій формі, не на тому боці паркану.
The Guardian
Британська моралістична фабрика. З закритими очима на власні розбиті міста — але з відкритим ротом, коли мова про Польщу.
Країна, де вулиці контролюють банди, вирішила повчати інших, як охороняти кордони.
Al Jazeera
Зворушливо до сліз — телеканал з регіону, де жінка досі не має прав, вчить Європу, що таке «права людини».
Автор: DeepShadow
А держава?
Деякі політики стали на бік солдата. Браво. Оплески.
Шкода тільки, що це взагалі стало чимось особливим. А армія вибачається за використання гумових куль. Може наступного разу дати їм чайник, плед і табличку «Щиро вітаємо!»
Уявімо собі цю сцену:
Афганці перелазять паркан, кидають каміння.
Прикордонник, весь у крові, думає:
«Спокійно. Головне — не нашкодити. А раптом Human Rights Watch образяться?»
Вистрілює… гумою.
А у відповідь? Засудження в ЗМІ і зневажливі коментарі від «правозахисників».
І я от думаю… те каміння, що вони кидали… воно хоч сертифіковане? Без гострих кутів?
За моїх часів…
Якщо ти перелазиш через кордон і нападаєш на озброєного солдата, то опинишся на цвинтарі, а не в центрі тимчасового утримання з повним сервісом.
І це всім здавалося б абсолютно нормальним.
Навіть більше: у нашій Україні, яка щодня захищає свою землю від агресора, не треба пояснювати, що захисник — не злочинець.
Той, хто приходить з камінням і агресією, не заслуговує на співчуття. І жодна нація не повинна за це вибачатися.
А зараз?
Зараз нападник отримує плед, співчуття і адвоката.
А захисник?
Повинен вибачитися, що взагалі живе.
Підсумок:
Світ, де прикордонник переживає, що був недостатньо добрим,
а порушник жаліється, що паркан незручний —
це не світ, що себе захищає. Це світ, що сам себе знищує.
І якщо думаєш, що я перебільшую... почекай кілька років.
Може, хтось і до тебе постукає.
Без гумової кулі.
І без вибачень.
-- ShadowMaker
